12 Січня, 14:52
З Індіани до Прилук – з любов’ю!5700
Людина мешкає на іншому кінці землі, на іншому континенті, у країні, яка краще розвинутіша за нашу. Та сумує за Україною, за Прилуками, хоче повернутися туди, де почувався щасливим... Бо тут жили його пращури, тут його корені. Він вивчає історію свого роду, працює в архівах, намагається дізнатися про долі своїх родичів, які жили колись в Україні. Світ
споконвічний, і ніщо не зникає в ньому, коли є любов. Ми познайомилися з Григорієм Аймаро-Пармутом завдяки Фейсбуку й були вражені цією дивовижною людиною, його
шляхетністю, знанням історії нашої країни. Він працював у Прилуках волонтером – викладав англійську мову вихованцям ЦТДЮ. Для нього це – велика честь. Нині він мешкає далеко від наших Прилук – в Америці, але любить наше місто всією душею й мріє повернутися на землю своїх предків. Пропонуємо читачам цікаві та щирі монологи нашого американського друга, які ми почули під час спілкування з ним.
 
ПРО БАТЬКІВ
Я – єдиний син у батьків, але маю 4-х двоюрідних братів та сестер по лінії тата. Мій тато – американець італійського походження, працює бухгалтером у будівельній компанії. Він виріс у бідній робітничій сім’ї в Джолієт, маленькому містечку за межами Чикаго. Працював робітником у різних будівельних компаніях. Мій батько отримавступінь бакалавра, коли йому було  майже  40 років, а я від нього – велику любов до історії. Він – завзятий колекціонер книг, особливо про Другу світову війну. Людина, яка любить усе і всіх. Італієць, але нагадує мені багатьох слов’янських чоловіків, яких можна зустріти в селі. Моя мама – учитель, зараз на пенсії. Вона навчала дітей з особливими потребами. Викладання – її пристрасть, і я думаю, що вона передала це мені. ЇЇ сім’я по лінії батька родом із Прилук, а по матері – із Вінницької області, а також, начебто, із Ковно, що в Литві. Вона типова українська жінка, дуже турботлива й емоційна. Я виріс у невеликому місті New Lenox, недалеко від Чикаго. Зараз живу в південній Індіані, де вчуся в магістратурі Університету Індіани в Блумінгтоні (штат Індіана). Він відомий своїми міжнародними навчальними програмами, пов’язаними з рідкісними мовами. Це один із небагатьох університетів в США, що пропонує курси української мови.
ПРО ПРАЩУРІВ
Я намагаюся якнайбільше дізнатися про своїх родичів. Мій прапрадід Аврам Пармут був родом із Борзни, але жив у Прилуках. Я зміг це з’ясувати з документів, знайдених в Чернігівському державному архіві. Мій прадід Давид Аврамович Пармут емігрував із Прилук до США на початку 20-го століття... У всіх моїх пращурів по-різному склалися долі: хтось помер ще перед Другою світовою війною, комусь пощастило пережити блокаду Ленінграда, хтось був солдатом Другої світової та обороняв Київ. Троє з них розстріляні в яру на Плискунівці 20 травня 1942… За словами моїх родичів, родина в Прилуках жила десь на вулиці Олександрівській, яка зараз зветься Київською. Не уявляю, де саме знаходився будинок, і дуже хочу це з’ясувати. Я – великий патріот України, особливо Сіверщини та Лівобережної України, звідкиля походять мої предки. Вважаю себе прилучанином.
ПРО ЖИТТЯ В АМЕРИЦІ
Перш за все, мені дуже пощастило, що я народився в Сполучених Штатах, – бо маю тут багато можливостей. Думаю, якщо в Америці старанно працювати, у вас буде дуже хороше життя. Я ціную те, що виріс біля такого великого міста, як Чикаго. Воно – дуже інтернаціональне місто. У ньому велика і процвітаюча українська громада. Однак не все в житті в США ідеально. Насильство, злочинність і, навіть бідність – проблеми США. У Чикаго, наприклад, є кілька дуже небезпечних районів. У будь-якому випадку, я хочу, щоб українці знали, що Сполучені Штати – не ідеальне місце, ідеальних країн не існує.
 
ПРО УКРАЇНСЬКУ МОВУ ТА ПРИЛУКИ
Моя мрія – повернутися в Прилуки й продовжити викладати дітям англійську мову, тому що вона дасть їм кращі можливості в майбутньому. Цікаво, що моя вчителька української в Штатах народилася в Ічні, але виросла в Івано-Франківську. Коли я повернувся з Прилук, то вона мене лаяла за суржик, якого я «нахапався». Перебуваючи серед українців в Америці, бачу, що більшість людей діаспори добре говорять українською, але їхня мова трохи дивна: вона сильно заснована на Галицькому діалекті, але в ній багато польських та англійських
слів. Це цікаво, але я віддаю перевагу тому, як говорять українською в Прилуках. Прилуки – справжнє україномовне місто. Мої улюблені куточки Прилук, хоч це банальне кліше, – центральна площа з церквами й соборами. Вона дуже чиста й простора. Я не хочу сказати нічого поганого про Ніжин (це місто мені також подобається), але Прилуки набагато красивіші. Гарно виглядає площа біля театру й пам’ятник Миколі Яковченку. Околиці міста також досить гарні, особливо біля педагогічного коледжу. Що стосується ресторанів, то я люблю клуб «Rock and Roll». Це хороше місце, щоб відпочити з друзями. «Bazilio» – чудова піцерія, я б сказав, дуже автентична. Прилуки – це районний центр і місто, яке насправді більше схоже на гігантське село. Здається, усі знають один одного. Більшість людей у Прилуках є моїми хорошими друзями – це гуртківці й викладачі ЦТДЮ, а також ті, із якими я познайомився в соцмережах. Я був у Прилуках тричі: у 2015, 2017 і 2018 роках. Дійсно, минуле літо було кращим літом у моєму житті, і я ще більш прив’язався до цього міста. Дуже вдячний сім’ї Миколи Івановича Масла, яка так радо й гостинно зустрічала мене.
 
ПРО УКРАЇНЦІВ ТА УКРАЇНУ
Українці набагато відкритіші та емоційніші, ніж американці й більшість інших європейців. Я думаю, що є багато спільного між українцями і, наприклад, італійцями. Обидва народи дуже відверті. Українці розкажуть, як вони насправді почуваються, якщо їх спитають, вони не бояться показувати свої емоції або висловлювати свою думку. Це одна з причин, чому я відчуваю велику близькість до українців та інших слов’янських народів, бо я й сам такий. І це не випадково з огляду на моє походження.
Україна, узагалі, особлива для мене, тому що це земля моїх предків. Я думаю, що українці мають великий потенціал, бо вони дуже розумні й освічені люди. Однак мене лякає величезна кількість талановитих людей, які виїжджають за кордон. Я знаю, що великий відсоток людей із Прилук уже переїхав у Польщу та інші країни ЄС. Деякі люди – навіть до Росії. Було б чудово побачити в майбутньому сильну, повністю економічно інтегровану в ЄС Україну.

Джерело: газета "Прилуки сiтi" №2 за 19 грудня 2018 року

Рекомендовані відео
Популярне відео