15 Червня, 14:52
Віктор Талалай: «Таким, як у мене, колективом пишався б кожен керівник»8910

Коли бачиш, як вулицями міста мчить біле авто із синім проблисковим маячком, то знаєш: десь комусь терміново знадобилася медична допомога. А також знаєш, що бригада «Швидкої» у переважній більшості випадків людину врятує.

 

 

 

Віктор ТалалайПрилуцькі медики завжди були і є на хорошому рахунку в Чернігівській області. Їх відзначають як висококласних спеціалістів. І не суттєво, де вони працюють: у дитячій лікарні, центральній міській чи на станції швидкої медичної допомоги. Останню структуру так за старою звичкою ще називають городяни. Насправді ж із 1 січня 2013-го у зв’язку з реформуванням у Прилуках тепер працює міське відділення екстреної (швидкої) медичної допомоги лікувально-профілактичного закладу «Обласний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф» Чернігівської обласної ради. Відтоді минуло вже понад чотири з половиною роки. Цікаво, чи принесли дані зміни позитив?

– Для нашої служби вони однозначно дали плюси, – розповідає завідувач Прилуцького відділення Віктор Талалай. – Раніше ми хоч і були окремою юридичною особою, проте підпорядковувалися міській раді, головному лікарю ЦМЛ. Зокрема, часто доводилося виділяти техніку для транспортування тяжкохворих до Чернігова, Києва. А від цього страждали решта мешканців Прилук, адже ми невчасно приїжджали на виклики, лікарі «Швидкої» були перенавантажені. Зараз же ми можемо займатися безпосередньо своєю роботою. Від цього якість послуг, надаваних пацієнтам, покращилася.

– Вікторе Михайловичу, медики відділення, яке Ви очолюєте, обслуговують лише Прилуки?

– Так. Неподалік від нас, на території райлікарні, базується районне відділення екстреної меддопомоги, під опікою якого Прилуччина. У колег із району є пункти також у Ладані, Линовиці та Малій Дівиці. Однак незабаром відбудуться зміни. Уже ведеться робота зі створення в усіх обласних центрах центральних оперативно-диспетчерських служб, куди надходитимуть дзвінки за номером 112 (європейський номер) з усієї області. На кожній машині «Швидкої» буде встановлено навігаційне обладнання, і диспетчер знатиме, де який автомобіль знаходиться. Тоді зникне прив’язка до кордонів районів. Прилуцька бригада, якщо буде поряд, зможе допомогти мешканцям Ічнянщини, а, наприклад, лікарі зі Срібного – жителям одного із сусідніх сіл Прилуцького району.

– А це не позначиться на швидкості прибуття медиків до хворого?

– Переконаний, що ні. Ми як зараз вкладаємося у 10-хвилинний термін прибуття на місце, так робитимемо це й потім.

– Що, ніколи не запізнюєтеся?

– Усяке буває. Інколи заважають погодні умови, як то снігові замети на дорогах, а інколи одночасно надходить забагато викликів. То дві години жодного, затим за 30 хвилин – аж десять. А машин у нас лише п’ять. Ми фізично не спроможні скрізь побувати вчасно. Тож бригади надсилаємо за складністю звернень. У пріоритеті – діти, вагітні, дорожньо-транспортні пригоди та виклики із громадських місць. А от хронічним хворим, котрих ми подекуди знаємо в обличчя, в такій ситуації доводиться трішки зачекати. Нас дуже часто викликають пенсіонери, яким дорого придбавати в аптеці препарати за рецептами сімейних лікарів, а «Швидка» дає їх безкоштовно.

– Скільки разів на добу виїжджають ваші бригади на виклики?

– У середньому – 50-60.

– Із чим городяни звертаються найчастіше?

– З великим відривом «лідирують» серцево-судинні патології: порушення серцевого ритму, стенокардія, гіпертонічний криз. Прилуки можна назвати містом людей похилого віку. У нас майже 20 тисяч пенсіонерів. Тому й звернення такі. Свого часу мені довелося побувати в Комсомольську на Полтавщині (нині – Горішні Плавні – авт.). То там переважна більшість населення – молодь. Тож і звернення у них пов’язані із застудами, вагітністю, різними травмами. А от у Прилуках так... Скажу навіть більше: наші люди не піклуються про себе, не лікуються. До багатьох хворих з гіпертонією приїжджаєш, а у них у домашній аптечці жодної таблетки від підвищеного тиску немає. Також нерідко звертаються до «Швидкої» з неврологічною патологією. Чимало у Прилуках тих, хто переніс гострі порушення мозкового кровообігу.

– Нині в Україні, за словами урядовців, розпочинається медична реформа. Подейкують, що після її проведення «Швидка» виїжджатиме не на кожен виклик. Чи це справді так? І в яких випадках хворий може на лікарів не чекати?

Обладнання карети «Швидкої»– Дійсно, у рамках реформи галузі охорони здоров’я створені амбулаторії загальної практики сімейної медицини, первинна ланка медико-санітарної допомоги. Лікарі амбулаторій мали б узяти на себе хронічних хворих, регулярно відвідувати їх, вести за ними нагляд, аби такі пацієнти до нас практично не зверталися. Але прилучани чомусь не надто активно користуються послугами сімейних лікарів, а натомість телефонують до «Швидкої». Ми приймаємо всі виклики і виїжджаємо на кожен. Хоча робити цього не мусимо. От поряд Ніжин. Населення там на 15 тисяч більше, ніж у Прилуках, а звернень до «Швидкої» в рази менше... Що стосується переліку патологій, на які наша служба не виїжджатиме, то він існує. Там і дещо підвищена температура, і слабкий головний біль, і планове транспортування хронічних хворих до лікарні. Але все це у майбутньому. Нині ж, повторюся, ми реагуємо на кожен виклик.

– Які з них обслуговувати найскладніше?

– Найсерйозніші виклики, і, на жаль, із кожним роком їх кількість зростає, це ДТП. У потерпілих під час аварій зазвичай тяжкі черепно-мозкові та політравми, травматичні ампутації кінцівок, травми грудної клітки й черевної порожнини. У практиці лікарів «Швидкої» подібні випадки однозначно найскладніші. Також важкими бувають обширні інфаркти та інсульти. Крім того, з початком літа у людей виникають алергічні реакції на укуси різних комах. Інколи хворі від цього непритомніли, тиск у них падав практично до нуля. І тут оперативно надана допомога – запорука порятунку життя. Ні для кого не секрет, що прилучани полюбляють гарненько посидіти за чаркою. І в свята, і в будні. Деякі допиваються до алкоінтоксикації. Рідні викликають «Швидку». У нас більшість працівників – дівчата та жінки. Уявіть, як їм чути від таких пацієнтів образи і погрози на свою адресу. Проте ми все одно робимо свою роботу.

– Чуйність і готовність прийти на допомогу – характерні риси медиків. Упевнений, що вони притаманні всім працівникам ввіреного Вам відділення. Розкажіть, будь ласка, докладніше про своїх підлеглих.

– На «Швидкій» завжди працювали чудові люди. Я потрапив до міської лікарні Прилук в 1980-му, після закінчення Вінницького медінституту. Пройшов річну інтернатуру, а 1 серпня 1981-го за власним бажанням (спасибі тодішньому головному лікарю Леоніду Івановичу Марченку, що підтримав) перевівся із терапії до відділення швидкої допомоги. Десять років пропрацював лікарем виїзної бригади, а з 1991-го очолюю «Швидку». Про той крок не пожалкував жодної секунди, адже познайомився, працював і продовжую це робити з гарними людьми, справжніми професіоналами своєї справи.

Зараз ми трудимося в режимі 5 бригад удень і 4 вночі. У кожній є лікар, фельдшер, молодший медпрацівник, водій. Загалом на даний час у відділенні із 25 штатних посад лікарів зайняті 16. До нас протягом багатьох років ніхто не йде влаштовуватися. Напевно, не кожен здатен у спеку та мороз, по багнюці, по снігу добиратися до пацієнтів, сходити на поверхи, зносити звідти тяжкохворих... Основна маса лікарів – це жінки. Чоловіків лише четверта частина. Також у нас 30 фельдшерів (майже всі – випускники місцевого медучилища), 18 чоловік молодшого медичного персоналу та 20 водіїв. Чимало членів колективу «Швидкої» мають за плечима великий досвід. Приміром, лікарі Надія Петрівна Кресан та Анатолій Сергійович Скрипець віддали нашій службі понад 35 років свого життя. Є прекрасні спеціалісти і серед молодих лікарів. Часто хворі просять диспетчера прислати саме їх. Це Ірина Кузьмівна Кононенко, Тетяна Іванівна Овдієнко. Із числа фельдшерів на хорошому рахунку Іван Васильович Гайдамака (працює вже більше 20 років), Тетяна Олександрівна Давидова, Григорій Григорович Купрій, Наталія Борисівна Литовчак, Валентина Володимирівна Рубан, Людмила Володимирівна Тарасенко. Серед молодших медичних сестер виділю Ольгу Михайлівну Бойко, Галину Андріївну Джеваженко, Ніну Федорівну Калініченко. І звісно ж, хай не ображаються медпрацівники, якість роботи «Швидкої» значною мірою залежить від водіїв. Мені з ними дуже пощастило. Усі добросовісні, відповідальні, машини знають, як свої п’ять пальців. Найщиріша подяка за роботу Ігорю Івановичу Бабичу, Олександру Івановичу Ельтеку, Володимиру Олександровичу Карнауху, Павлу Анатолійовичу Кумейку, Сергію Петровичу Щербині, Володимиру Миколайовичу Опанасенку та іншим. Узагалі таким, як у мене, колективом пишався б кожен керівник. Із цими людьми можна досягти всього.

– Мабуть, окремо слід сказати про диспетчерів?

– Безумовно, адже їхня робота надзвичайно важлива. У нас їх чотири. Так було колись (і ми дотримуємося цього правила й нині), що диспетчером може стати лише людина з досвідом роботи фельдшера виїзної бригади. Бо треба добре розумітися на патологіях, досконально знати місто, вміти спілкуватися із хворими та їхніми рідними так, щоб не виникало конфліктних ситуацій. Мої підлеглі у цьому плані дуже «підковані».

– Назвіть якості, що відрізняють медиків «Швидкої» від їхніх колег з інших відділень.

– У нас узагалі немає часу на роздуми, ми не можемо провести додаткові аналізи, зробити рентген чи УЗД. Покладаємося на свої знання, досвід та інтуїцію, бо зобов’язані діяти максимально оперативно.

– Як справи у Прилуцького відділення екстреної (швидкої) медичної допомоги із транспортом?

– Маємо 5 машин. Дві «ГАЗелі», які в лютому 2007 року подарував меценат Юрій Коптєв, та три Peugeot, надані у квітні 2013-го державою. Проте з часом усе потребує оновлення. У 2016 році розпочалася заміна авто Peugeot на сучасніші, але коли ця хвиля дійде до нас – невідомо. Наскільки я знаю, на Чернігівщині ще жодної машини не замінили.

– П’яти карет «Швидкої» для Прилук достатньо?

– Так має бути за нормативами. Але, враховуючи те, що я говорив раніше про великий відсоток пенсіонерів у Прилуках, хотілося б, щоб і транспорту, і бригад «Швидкої» у нас працювало більше. Прилучани від цього тільки б виграли.

– 18 червня в Україні відзначатиметься День медика. Що побажаєте колегам з його нагоди?

– Я залюбки хочу поздоровити всіх ветеранів нашого відділення і тих, хто нині працює, з професійним святом. Оскільки у нас така галузь, то передусім зичу найдорожчого – здоров’я. Також щастя, сімейного благополуччя та вдячних пацієнтів.

Роман Марусич
джерело: "ВЧ"

Рекомендовані відео
Популярне відео