2 Березня, 13:25
Садиба Миколи Костомарова — обитель музи, кохання і дивацтв3880
Ще кілька років тому мешканці села Дідівці поблизу Прилук навіть не здогадувалися, що їхня стара школа - це садиба історика Миколи Костомарова. На жаль, вже нема церкви, в якій Костомаров у 1875 році вінчався зі своєю обраницею Аліною Крагельською - на її місці зводять зовсім неаутентичний новобуд. А їхній будинок стоїть. Нещодаво його відреставрували та відкрили невеличкий музей, поки що досить умовний - переважно фотографії та репродукції картин.
 
1875 року в Дідівцях, у місцевій церкві, вінчався зі своєю обраницею Аліною Крагельською професор Микола Іванович Костомаров — знаменитий історик, письменник-романтик, громадський діяч. Історія ця мала дивовижний сюжет.
 
Сам Микола Іванович згадував в «Автобіографії», що його й Аліни Крагельської весілля мало відбутися ще 30 березня 1847 р. Коли Костомаров викладав історію в Київському зразковому пансіоні пані Де-Мельян, Аліна була його ученицею. Влітку 1845-го вона разом із матір’ю відпочивала в Одесі, там же відпочивав і Костомаров. Судячи з усього, в приморському місті й відбулася «кристалізація почуттів» учителя й учениці. Вони вирішили одружитися.
 
Проте несподівано все полетіло шкереберть. За два дні до весілля студент О. Петров доніс III відділенню про існування в Києві таємного Кирило-Мефодіївського товариства. Костомаров як автор «Книги буття українського народу», що віщувала воскресіння України у складі федерації слов’янських народів, вважався ідеологом цього товариства. Жандарми арештували його та відправили до Петропавлівської фортеці. Як і Тараса Шевченка, який прибув до друга на весілля. Тарасу, як відомо, судилася солдатчина, Миколу Костомарова невдовзі відправили на заслання до Саратова.
 
А що Аліна? Вона приїздила на побачення з нареченим (із яким була заручена ще в лютому 1847-го) до Петропавлівки й готова була розділити його долю. Проте мати запротестувала, не бажаючи, щоб її зятем став «політичний злочинець»; навіть викинула доньчину обручку в Неву. Якийсь час Аліна Крагельська та Костомаров листувалися, а 1851 року під тиском матері Аліна вийшла заміж за М. Д. Киселя.
 
Побачились вони тільки через двадцять шість років, у Києві, де відбувався Археологічний з’їзд. Професор Костомаров був його учасником, отож мав змогу походити містом своєї молодості. А далі настав 1875-й рік, коли Микола Іванович тяжко захворів і лежав у своїй квартирі в Петербурзі після «мозкового удару». В сусідній кімнаті помирала його мати Тетяна Петрівна. Тоді й приїхала до північної столиці Аліна Леонтіївна: вона вважала своїм обов’язком допомогти старому другові, доглянути його. На той час пані Крагельська-Кисіль уже була вдовою. Близький приятель Костомарова Данило Мордовець напише у спогадах, що поява Аліни Леонтіївни поруч із Миколою Івановичем у скрутну годину була для професора порятунком. Втративши матір, свою «турботливу, хоч і буркотливу няньку», він знайшов дружину — «в высшей степени добрую, благородную и редко умную женщину, которая так быстро вошла в ученые интересы своего мужа» (Мордовцев Д. Николай Иванович Костомаров в последние десять лет его жизни. — Русская старина, 1985, №12, 1886, №1—3).
 
Наприкінці квітня 1875 р. Аліна Леонтіївна разом із Миколою Івановичем приїхала в Дідівці, у свій родовий маєток. Лікарі пророкували, що після «мозкового удару» професор буде «вже не тим Костомаровим», якого знали раніше. Молодий вогонь він і справді втратив, проте Дідівці все ж поступово відновлювали ослаблий організм. «Здесь так хорошо, так прекрасно, — писав у листах із Дідівців Микола Іванович, — я весь в зелени и в цвете, громадные хлопья цветочного снега покрывают вершины яблонь, груш и терна, в воздухе живительная теплота, кругом поют соловьи, кукуют зозули, кричат иволги, спевают девчата, квакают лягушки, празднество в полном разгаре. … Клубника поспевает и вишни в окно лезут…»
 
Педант у своїх наукових заняттях, він щодня працював по чотири години, й Аліна Леонтіївна допомагала йому в цьому. Костомаров диктував свою «Автобіографію» — настав час спогадів. Готував до видання нові історичні дослідження («Руїна», «Мазепа») — дружина акуратно переписувала їх начисто. Микола Іванович, який страшенно не любив спеку, велів відчиняти під час роботи всі вікна, й вийшло так, що якогось літа Аліна Леонтіївна мимоволі поплатилася за ту його любов до свіжого повітря запаленням легенів…
 
Костомаров у Дідівцях не був самітником. Навпаки, любив ходити довколишніми селами: в ньому продовжував жити дослідник народної культури, якого цікавили весільні обряди, народні ігрища зі стрибанням через вогонь у ніч на Івана Купала. До маєтку нерідко приїздили гості. Слід пам’ятати, що в радіусі якихось півсотні верст жили Тарновські (Качанівка), Скоропадські (Тростянець), Галагани (Сокиринці), Куліш (Мотронівка)… Але найближчими друзями М. Костомарова були, здається, художник Микола Ге, який постійно мешкав на своєму хуторі Івановському, біля станції Плиски, та літератор Василь Горленко, власник сільця Ярошівка, що неподалік від Тростянця.
 
Микола Ге свого часу навчався в Костомарова, про що й написав у спогадах про Київську гімназію: «Николай Иванович Костомаров был любимейший учитель всех. Не было ни одного ученика, который бы не слушал его рассказов /из/ русской истории. …Н. И. никогда никого не спрашивал, никогда не ставил баллов — даже месячные баллы ставили мы сами — и — надо правду сказать — добросовестно. Уроки Н. И. были духовные праздники. Его урока все ждали, впечатление было таково, что учитель /А. И./ Линниченко, поступивший на его место, у нас в последнем классе целый год не читал истории, а читал русских авторов, сказав, что после Костомарова он не будет читать нам историю. Такое же впечатление он производил и в женском пансионе, и потом в университете. В женском образцовом пансионе, воспитывалась моя жена, она мне это передавала. Мы с женой встретили его, после его ссылки, в Париже в 1857 году. Я узнал его сзади по нервным его движениям. Мы побежали за ним — он нас признал; с тех пор мы стали друзьями и оставались такими до его смерти» (Николай Николаевич Ге. Письма. Статьи. Критика. Воспоминания современников. — М., 1978. — С.227).
Зверніть увагу: дружина Ге Ганна Забелло навчалася в тому ж пансіоні, що й Аліна Крагельська. Костомаров, виходить, навчав історії усіх трьох — й Аліну Крагельську, й Миколу Ге, і його майбутню дружину!
 
Ге не раз приїздив у Дідівці, так само, як і Костомаров — на хутір Іванівський. Про один із таких візитів згадувала Катерина Юнге, донька віце-президента Академії мистецтв Федора Толстого (Толсті, як відомо, відіграли помітну роль у житті Т. Шевченка після його повернення з заслання). Вона гостювала в Дідівцях улітку 1881 року; тоді ж разом із Миколою Івановичем відвідала й Ге. «О чем только не переговорили они с Костомаровым в эти два-три дня. Замечательно, что в эту оживленную и крайне интересную беседу не вмешивались никакие споры, так как все время собеседники были вполне согласны друг с другом».
 
І не дивно, адже Костомаров і Ге приятелювали й у Петербурзі. Художник не раз бував на «вівторках» у Костомарова, історик же, в свою чергу, залюбки приходив на «четверги» до Ге. 9 серпня 1871 р. М. Ге звітував раді Академії мистецтв, що — крім інших робіт — виконав для М. І. Костомарова портрет його матері Т. П. Костомарової. А в 1877 р. він завершив роботу над портретом самого Миколи Івановича. Той, хто приходив у будинок Ге на його хуторі, міг бачити цю роботу художника у вітальні, — аж поки портрет не купив для своєї галереї П. Третьяков.
 
Що ж до Василя Горленка, то для Миколи Костомарова це була, крім усього, можливість ближче познайомитися з історією «угасшей фамилии» («угасшей», бо Горленки, які свого часу підтримали Мазепу, зазнали репресій; маєтки прилуцького полковника Горленка конфіскували саме «за Мазепу»). Блискучий культуролог і критик, Василь Петрович Горленко залишив цікавий нарис «Дві поїздки з Миколою Костомаровим», у якому описав подорожні сюжети літа 1883 і 1884 рр. Професор Костомаров любив мандрувати; як історика його вабили залишки старовини. В. Горленко згадує про поїздку з Дідівців у Лубни й Переяслав. Проїздили Пирятин; побували у Мгарському монастирі, де помилувалися «прекрасным храмом с его высоким, старинным иконостасом, с портретами малороссийских святителей Иосифа Тукальского и …Иоасафа Горленко» (Горленко В. Південноруські образи та портрети. — К., 1993. — С.115). Далі — село Солониця в долині Сули: тут колись билися з військом Жолкевського полки Северина Наливайка. Ніщо тепер не нагадувало про колишні битви. А на місці, де раніше стояв лубенський замок Яреми Вишневецького — залишилися тільки сліди фундаментів, окопи, та ще уламки мармурових колон.
У серпні наступного року (1884) схожий на колісницю екіпаж повіз Костомарова й Горленка в Переяслав. «Мы объехали все церкви, — згадував В. Горленко, — из которых интересны Успенская, стоящая на том месте, где в 1654 г. присягали царю Хмельницкий и войсковая старшина, Михайловская, основанная в ХI веке, и Покровская, построенная Мировичами. … В городе мы посетили местного старожила А. О. Козачковского, друга Шевченка. В кладбищенской церкви видели любопытную ризницу и утварь, перенесенные из старой Успенской церкви. Чрезвычайно живописен цвинтарь этой церкви, с старинными каменными крестами, откуда открывается вид на далекие, синеющие горы правого днепровского берега…»
 
Нарис В. Горленка оповитий настроєм прощання, адже мине кілька місяців — і Миколи Івановича Костомарова не стане. Горленко досить детально переповів також свої розмови з істориком. Виявляється, М. Костомаров збирався написати п’єсу про Б. Хмельницького, причому його дуже цікавила постать другої дружини гетьмана, Гелени, яка була тяжко покарана Тимошем /за дорученням батька/ після того, як стало відомо про її «роман» із якимось львівським годинникарем. М. Костомаров мав почати цей сюжет із тріумфального в’їзду Б. Хмельницького до Києва в 1649 р., щоб потім розгорнути особисту драму гетьмана, на тлі грандіозних історичних подій середини ХVII ст. Про цей, обдуманий до деталей, але все ж не написаний твір, згадують й інші мемуаристи (напр. Д. Мордовець), проте Горленко виклав суть задуму та сюжет найдокладніше. 
Костомаров розповідав гостям Дідівців про свою майбутню п’єсу вельми охоче, а тим часом потай писав зовсім інший драматичний твір, «Эллины Тавриды», навіяний історією Боспорського царства та своїми давніми подорожами Кримом. Доводиться жалкувати, що п’єса про Хмельницького не відбулася, а «Эллины...» залишилися, по суті, непрочитаними нашим літературознавством.
 
Напевно, з якимись дідівцівськими враженнями пов’язаний також сюжет повісті М. Костомарова «Скотской бунт», про яку мені вже доводилося писати в «Дні». Проте, як свідчить Д. Мордовець, написав її Костомаров усе ж не в самих Дідівцях, а в Павловську, й сталося це влітку 1880 р.
 
Сучасники славетного історика у своїх мемуарах вельми охоче оповідають про Костомарова-людину, дружно відзначаючи його феноменальну пам’ять, а заодно й ... численні «професорські» дивацтва. Живучи в Дідівцях, Микола Іванович щоранку сідав в екіпаж і їхав три версти, щоб скупатися в Удаї. Любив гуляти лісом, збираючи квіти, які засовував у петельки й кишені піджака, або ж у капелюха. Боявся спеки й воював із рідними за відчинені вікна; всупереч забороні лікарів обливався холодною водою. Був примхливим щодо їжі: обов’язково вимагав, щоб риба, перед тим, як її почистять і засмажать, неодмінно була живою (те ж саме вимагалося, коли йшлося про курячий бульйон). Напівсліпий, Микола Іванович часто виходив у свій сад із дитячою сокиркою з наміром вирубати зарослі дикого хмелю; під ту його сокирку потрапляли й деревця, — але все це легко прощалося професору. На схилі літ був страшенно неуважним. Любив зоряне небо й особливо «місяченько». Мало не щодня «бігав по церквах», у яких довго й щиро молився...
 
Без перебільшення — Дідівці додали чимало світлих тонів життю Миколи Івановича в останні його десять років. Звідси він повертався до Петербурга зцілений душею й тілом. Недаремно ж й Аліна Леонтіївна якось написала: «Дедовцы — скромный уголок, незатейливый, но куда ни погляди, что- то манит вас к себе — и это не лично мое мнение, а вырывается это у каждого, кто сюда заглянет. … Здесь жизнь, а там (в Петербурге ) декорация деланная».

Джерело: Маловідома Україна

Рекомендовані відео
Популярне відео