15 Червня, 14:44
Ми із сином – кращі друзі9120

Якби людське життя було легким, то воно здавалося б нецікавим. Адже тільки долаючи труднощі та негаразди, стаєш міцнішим і впевненішим у собі. Сили для цієї боротьби черпаються із коріння, яким для кожного є мама й тато. Проте часті випадки, коли з тих чи інших причин родина розпадається. І весь тягар відповідальності за дитину лягає на плечі одного з батьків. Здебільшого матері. Але, як показують окремі приклади, і тато може успішно підготувати своє чадо до дорослого життя, виховати з нього справжню людину. Ось одна з таких історій.

Михайло Боровик народився 27 серпня 1975 року в селі Васьківці на Срібнянщині. Його батьки – чесні та працьовиті люди, котрі й до сьогодні зігрівають пана Михайла своїм теплом, допомагають у найскладніші моменти.

– Щоразу, приїжджаючи до мами й тата, почуваюся маленьким хлопчиком. Це велике щастя мати живих батьків, – говорить Михайло Вікторович.

Чоловік закінчив сокиринські школу та СПТУ-36, в якому навчився вести фермерське господарство. Далі була служба у Збройних Силах України, у розвідувальному батальйоні. Затим шлях Михайла Боровика проліг до столиці. А у 2005-му він разом із власною сім’єю приїхав до Прилук. Здавалося б, звичайна біографія звичайного чоловіка.

із сином АндріємОднак усе змінилося із Революцією Гідності, активним учасником якої був пан Михайло. Із початком АТО він пішов добровольцем на Схід, адже завжди вирізнявся загостреним почуттям справедливості та щирою любов’ю до рідної землі. У складі 1-ї окремої танкової бригади захищав незалежність України. Служив на Луганщині на посаді командира відділення розвідувальної роти. 9 серпня 2014-го під час виконання бойового завдання отримав осколкове поранення, тривалий час лікувався у госпіталі, затим демобілізувався. Після участі в АТО Михайло Боровик розлучився із дружиною, і його син Андрій (може, когось це й здивує) виявив бажання жити з татом.

– Ми з Андрієм не тільки батько та син. Ми ще й найкращі друзі, – розповідає пан Михайло. – Не маємо один від одного жодних секретів.

Зараз Михайло Боровик працює водієм маршрутки «Прилуки – Київ», має дуже цікаве хобі – ковальство у власній кузні, проте основну частину вільного часу віддає сину. Андрій – спортсмен. Займається боксом, бере участь у різних змаганнях, звідки зазвичай привозить нагороди. Цього року хлопець закінчив 9 класів школи №14 і збирається вступати до Чернігівського ліцею з посиленою військово-фізичною підготовкою.

– Учу сина бути справедливим, мужнім, справжнім українцем, готовим будь-якої миті стати на захист своєї Вітчизни. Прагну, аби Андрій виріс добрим, щирим, чуйним. Він – моя гордість, моє майбутнє. Він – усе моє життя, – каже чоловік.

І хоча сам Михайло розлучився, але і своєму сину, і його одноліткам говорить, що дитина росте щасливою тільки в родині, де панують взаємоповага, затишок і злагода.

– Зробіть усе, щоб зберегти сім’ю і пронести крізь роки вогонь любові, – радить Михайло Вікторович.

Напевно, про тата, який повністю присвячує себе власній дитині, докладає максимум зусиль, аби вона знайшла своє місце у цьому світі, стала гарною людиною, мріють усі хлопчики й дівчатка. Андрію Боровику з батьком пощастило. Тож «ВЧ» переконані, що хлопець не забуде привітати його з Днем батька, котрий відзначатиметься 18 червня. Сподіваємося, своїх татусів привітає і решта мешканців Чернігівщини. Татам це буде надзвичайно приємно. Адже за їхньою незворушною холодністю ховається ніжне любляче серце.

Іван Українець

 
 
 
 
Рекомендовані відео
Популярне відео