16 Березня, 12:55
Назви змінюються, проблеми залишаються...2080

15 березня в Києві пройшов 2-й з’їзд ГО «Національна платформа «Жінки за мир». Більше 1000 жінок з усієї країни зібралися в Українському домі, аби висловити своє бачення дій, необхідних для досягнення миру в країні, забезпечення розвитку освіти, охорони здоров’я, соціального захисту, охорони дитинства та материнства. В ході заходу ми прийняли Резолюцію з вимогами прийняти комплексу програму по захисту дітей та сімей з дітьми, а також відмінити пенсійну, освітню і медичну реформи та передали її до Кабінету Міністрів. При обговоренні соціально-економічного стану країни я мала нагоду озвучити проблему соціального захисту дітей з інвалідністю та їх реабілітації.

Перш за все потрібно сказати, що на сьогодні в країні немає ефективної соціальної моделі реабілітації дітей з особливими потребами. Держава фактично утримує лише 7 державних реабілітаційних установ для дітей з інвалідністю НА ВСЮ КРАЇНУ!!! Решта обласних, міських та районних центрів фінансується з місцевих бюджетів. А в якій ситуації на сьогодні опинилися міські бюджети внаслідок децентралізації та «реформ», ми всі прекрасно бачимо, особливо це відчувається жителями міст обласного значення, такого як Прилуки. Відтак, виходить, що діти з інвалідністю, які проживають на периферії, в маленьких містечках та селах – це проблема не держави, а територіальних громад, в яких ці діти проживають. Таким чином, вони практично не можуть потрапити до державних центрів реабілітації, де є необхідне дороговартісне реабілітаційне обладнання, висококваліфіковані фахівці та належне матеріально-технічне забезпечення. Виходом з такої ситуації я бачу участь держави на умовах співфінансування у функціонуванні регіональних, міських та районних центрів реабілітації, аби останні на рівні могли конкурувати з державними центрами та надавати усі необхідні послуги для дітей, які проживають в даній місцевості. Інша, не менш важлива проблема родин, в яких виховуються діти з інвалідністю – це розмір соціальної допомоги по інвалідності. Сумно констатувати, але батьки осіб з інвалідністю змушені були створити електронну петицію, в якій вони вимагають від гаранта звернути увагу на принизливий розмір соціальної допомоги по інвалідності, переглянути алгоритм її розрахунку, при якому родина, що виховує дитину з інвалідністю матиме змогу оплачувати свої витрати.

На жаль, ці люди все своє життя виборюють шанс бути повноцінними громадянами своєї держави. І на сьогодні вони продовжують вимагати від гаранта забезпечення прав і свобод громадянина України. Так, станом на січень 2018 року допомога від держави непрацюючій матері, яка змушена доглядати за дитиною з інвалідністю підгрупи А (найтяжчі, паліативні діти, які потребують цілодобового догляду) становить 2508 грн. на місяць, що є мізером для задоволення мінімальних потреб дитини – засоби гігієни, медичні препарати, аналізи, харчування, комунальні послуги. Програми по забезпеченню безкоштовними ліками та засобами реабілітації не завжди працюють, і це в той час, як таким дітям необхідне дорого вартісне лікування як в межах України так і за кордоном. До прикладу, амбулаторне лікування в Міжнародній клініці відновного лікування ім. проф. Козявкіна в Трускавці коштує 12 тис. грн., а перебувати на лікуванні для досягнення позитивної динаміки треба щонайменше 4 рази на рік. Влада робить вигляд, що вживає заходів для захисту прав та інтересів дітей та дорослих з інвалідністю, що хоче змінити відношення до цієї категорії людей, але насправді змінюється лише назва цієї проблеми, а суть її залишається незмінною.

Всім добре відомо, що Верховна рада в кінці 2017 року скасувала термін «інвалід», замінивши його на «особа з інвалідністю», мовляв, з метою звернути увагу суспільства на особистість, а не на її інвалідність. Це нагадало мені ситуацію з перейменуванням міст та вулиць: перейменували, але люди які живуть на цих вулицях ситими та щасливішими від цього не стали. Проблем сфери соціального захисту в нашій країні ще дуже багато, і саме їх найбільше відчуває зубожіле населення нашої країни. На мою думку, без зміни кадрів, нам не вдасться змінити систему, без вирішення кадрового питання у сфері найвищого управління державою – зрушити будь-які реформи в нашому суспільстві та забезпечити гідне життя найбільш незахищених верств населення неможливо.

Адмiнiстрацiя сайту може не подiляти думку автора блогу

Популярне відео